Історія розвитку профспілкового руху налічує вже декілька століть. Ті артілі, що утворились в 17 столітті і об’єднували людей однієї спеціальності: ремісників, мануфактурників, аптекарів та інших, умовно можна назвати прообразом профспілкової організації, або профспілками того часу. Необхідність утворення профспілок зумовлювалась нестерпним економічним станом робітничого класу і політикою, що проводилась у країні. Жорстока експлуатація, тривалий робочий день, низька заробітна плата, матеріальна незабезпеченість, відсутність елементарної охорони праці і техніки безпеки, високий процент травматизму і смертності, складні житлово – побутові умови, відсутність медичної допомоги – такими були найбільш характерні риси праці та побуту працівників того часу. Поряд з цим працівники були політично безправними. Вони були позбавлені свободи слова, зборів, союзів, недоторканості особистості та майна. Під острахом судових переслідувань заборонялось утворення будь - яких організацій. Революція дала значний поштовх до виникнення профспілок. З грудня 1905 року бере початок утворення профоб’єднань робітників, а саме: заводських комісії, комісії уповноважених, депутатські або делегатські зборів. Багато з цих об’єднань виникало на основі закону про фабричних старостах, межі якого були розширені під впливом революції зі згоди адміністрації підприємств та місцевої влади. На тлі революційного настрою суспільства того часу, крім профспілкових організацій, утворюються різноманітні громадські організації політичні партії та рухи. Більшість з них проіснували недовго, але профспілкові об’єднання, підтвердивши свою необхідність, існують з тих часів і продовжують свою роботу. Такі організації утворювались на великих підприємствах та установах, з подальшим їхнім галузевим згуртуванням, об’єднуючи великі маси людей. Існували й такі рухи та партії, котрі намагались надати профспілкам політичного забарвлення, використовуючи їхній суспільний авторитет. Коли в Росії остаточно встановилась влада більшовиків і допомога профспілки, як одного з методів впливу на трудові маси вже втратила для партії своє первинне вирішальне значення, влада зробила спробу знищити таку вагому організацію, чи хоча б підкорити її. Втручання в незалежність профспілок було розпочато в квітні 1921 року на Всеукраїнському з ’ їзді профспілок. Саме з цього періоду починається наступ на їхню нейтральність й нав’язується повна залежність українського профруху від ВЦРПС. Ідеологічне спрямування курсу на ліквідацію незалежності профспілок було закладено більшовицькими партійними з’їздами (9 – 10 з’їзди РКП(б)), де вже досить однозначно тлумачилась соціальна роль профспілок – профспілка школа комунізму. Альтернативні точки зору не сприймалися і до тих хто не погоджувався з цією Ленінською тезою, застосовувались вже випробувані методи – примус і терор. У 20-х роках і наприкінці 30-х років проходили “чистки” та перереєстрації рядів профспілки, що допомогло виявити велику кількість “ворогів” та “шкідників”. Правового захисту профспілкові організації 30- х років не мали, бо Конституцією СРСР 1936 року встановлювався виключно сам факт організації профспілок без надання їм будь - яких прав та регламенту суспільної діяльності. Але активісти профспілкового руху ціною великих зусиль змогли відстояти право на самостійність. Після цього вплив профспілки все більше і більше поширювався і ця організація об’єднувала вже більшість робітників та службовців. Так профспілки набули незалежності й цілковитої самостійності, ставши неполітичними з соціально-економічним спрямуванням своєї діяльності. В роки відбудови народного господарства робота профспілки зводилась до розвитку фізкультурного руху та спорту, за їхньою участю також будувалися спортивні споруди та майданчики, стадіони, організовувались спортивні гуртки та секції, спортивні змагання. Так починається розвиток і становлення профспілкового руху, його укріплення, формується більш чітка законодавча база, що дозволяє розгорнутися профспілковому руху. Вже тоді були утворені та сформульовані принципи й структура профспілкової роботи, що повністю дійшла та збереглась до нашого часу. Основоположними є демократичність та рівність її членів, керуючим органом профспілки є періодично скликані загальні або делегатські збори організації, де обирають правління, заслуховують річні звіти , затверджують кошториси витрат та розглядають питання внутрішньо профспілкового життя. Обрані органи є керівними між зборами. В 1924 році для посилення профспілкової роботи у вищих учбових закладах країни було прийнято ЦК РКП(б) “Положен ие об организации пролетарского студенчества ” . Цей документ вважається точкою відліку заснування студентських профспілкових організацій. Згідно йому було утворено організацію, що об’єднувала усіх студентів незалежно від їхнього фаху. Того ж року була заснована студентська профспілка і в нашому університеті. Вже через рік в її рядах було 60% студентів, адже ця організація допомагала вирішувати важливі проблеми студентського життя: активно сприяла створенню їдалень, гуртожитків, займалась забезпеченням студентів одягом, надавала матеріальну допомогу, підтримувала фізичне виховання серед студентів, організовуючи спортивні секції та змагання. Студентська профспілка набирала обертів, виконуючи все більше і більше роботи й тісно співпрацюючи з комсомольською та партійними організаціями. Під час Великої Вітчизняної Війни профспілковий рух зазнає занепаду, бо більшість студентів, а з ними і активістів медичного інституту ідуть на фронт, чи у партизанські з’єднання. Інститут евакуюють в Челябінськ. Після визволення Києва – 6 листопада 1943 року – розпочалося відновлення Київського медичного інституту. Уже в середині листопада 1943 року прибули перші ініціативні групи з Челябінська. 23 листопада 1943 року відбулося перше засідання Вченої Ради, де обговорювали план першочергових заходів відновлення. Медичний інститут поновив учбові заняття 13 грудня 1943 року й був першим, серед Київських вищих учбових закладів, котрий спромігся на це. Після остаточного повернення в Київ починають відтворюватися і студентські організації : комсомольська, партійна, студентське наукове товариство і профспілковий комітет. У повоєнні роки профспілка втратила свій склад, її функції звелись до виконання, п’ятирічок, здійснення ідеологічних завдань, чергових розподілів путівок тощо. У 50х – 60х роках йде процес становлення профспілок як складових частин державного механізму. Основна функція соціального захисту переплітається з державними функціями, що не є притаманне профспілковим організаціям. А інколи питання політики та господарства, керівної ролі партії домінували над профспілковими завданнями. Профспілки керуються матеріалами партійних з’їздів та конференцій. Надалі продовжують існувати методи, що започаткувалися ще в 30х роках: соціалістичне змагання боротьба за комуністичне ставлення до праці, монополія однієї партії та керівництво партії профспілками. У 60 – х роках профспілковий комітет об ’ єднував співробітників і викладачів. З 1961 року профспілковий комітет студентів відокремився від профспілкового комітету співробітників. На сьогоднішній день є самостійною організацією, що об’єднує 70 % відсотків студентів Національного медичного університету. Основними завданнями є: соціальна допомога студентам; захист малозабезпечених – сиріт, напівсиріт, матерів; надання матеріальної допомоги малозабезпеченим та при нещасних випадках; надання путівок в санаторій – профілакторій Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця; надання путівок під час канікул на відпочинок та оздоровлення на курортах України; надання путівок на відпочинок до спортивно – оздоровчої бази “Медик” в с. П’ятихатки; клопотання перед адміністрацією про надання премій, матеріальної допомоги; організація культурно – масових заходів – концертів, зустрічей команд КВК, поїздок по історичним місцям України; забезпечення студентів міжнародними студентськими квитками – ISIC ; надання безкоштовних квитків на заходи, що проводяться в місті; забезпечення пільговими проїзними квитками на метро.