Пробач же Арктико мені,
що в крижані глибокі води
на своїм атомнім човні
без твоєї увійшов я згоди.

Прекрасна Арктико, у сяйві,
але так створена моя природа.
Невразливий корпус з сталі,
реактор має атомну породу.

Я криголам, йдучи перевертаю,
міцніш за крицю товщі льоду.
Ці води найсуворішого краю,
люблю же цю жорстоку вроду.

Не згасне атомний реактор,
щодня сильніше лиш палає
розпад нестабільних ядер
і обертів машина набирає.

І точно вказує курс компас,
давно враховані координати,
мій ніс спрямований на полюс –
цей шлях я маю подолати.

Замість плавати у теплім краї,
пустелю білу бачу за бортом,
я зробив, та точний вибір маю
і бачу – перемога не фантом.

Пробач за тріщини і шрами,
не зіпсую краси своїм теплом.
Такі тверді ми – криголами,
від серця і до серця напролом.