Болить… це почуття знову прийшло… тобі не боляче, не сумно і не весело…. Але воно болить… Ти наче пуста, байдужа до життя. Не помічаєш барв добра, тіней зла, нічого. Існує лише те, чого ти не можеш пояснити нікому, навіть самій собі. А причина проста-болить. Знову і знову тебе переслідує щось незбагненне, щось. Воно не може прийти, не може піти, а лише виявитись. Ти заплющуєш очі і розплющуєш їх, проходить день, другий.. а воно все болить. Зроби що-небудь… помолись, поридай, лише не залишайся байдужою і не посміхайся з примусу. Ми біля тебе, ми поруч, ми любимо, ми розуміємо. Хто б ти не був і де б ти не жив. Ти потрібен вітру, сонцю, небу і нам, тим, кому ти не байдужий. Нехай воно болить, нехай… це почуття не головне. Сонце не палить тебе і не ховає свого тепла: воно гріє. Дощ не топить, а вмиває. Ти не самотній, навіть якщо всі відмовились від тебе. Ти носиш величні шати людини. А воно хай болить, немає щастя без горя, а очищення без болю. Антиподи мусять існувати разом, щоб виявити одне одного. А воно хай болить, бо не довго йому залишилось жити.