Чого життя таке несправедливе?
Хіба так можна?Стільки самоти…
Чого не в кожного воно бурхливе?
Я ще не знаю…Може скажеш ти?

Все зрозуміло,сонце для всіх сходить
І усміхаються краплиночки дощу,
Але самотня знову вона ходить
І на обличчі рівчаки плачу.

Чи не всміхається вона яскраво?
А чи радіть не вміє взагалі?
І кожен день,і все так само
І щастя знов лише у сні.

Вона не просить дуже вже багато,
Свою лиш долю,тільки і всього,
Забуде все,життя не свято,
Назавжди пам’ятатиме його…