Коли робиш щось вперше, завжди панує страх перед невідомим, але водночас тебе переповнює нестримна цікавість… Гори… Це слово дзвеніло у вухах і відлунювало в серці… Які вони? Чи зможу подолати всі перешкоди, чи вистачить сил, волі і сили волі? Що я відчую, коли опинюся на вершині? І ось цей день настав…
Змінивши поїзд на дизель, а потім на власні нижні кінцівки, впевнено крокуємо на зустріч пригодам. Перші кілька годин звикаю до спорядження та одягу, до ритму і швидкості руху, до дощу і прохолодного повітря. Взявши напрям проти течії р. Женець, незабаром досягаємо відомого багатьом туристам водоспаду Гук. Стрімкий потік, бризки, шум зачаровують, але наш шлях набагато цікавіший: мало хто бачить невеличку стежинку, що прямує круто вгору, огинаючи водоспад, і веде нас до гірських річок, туманних лісів, грибів з шапочками діаметром сантиметрів 20-25, кущів чорниць і павутинок на сосенках-альпійках, вкритих росою, і так схожих від цього на кришталеве намисто…

Поступово втома дає про себе знати, але лише вночі, в палатці, розбитій посеред лісу нашвидкуруч, розумію, яких зусиль вартували пробивання крізь войовничо налаштовані гілки альпійок, утримування рівноваги на слизьких кам’яних валунах, спуск з крутої гори в повній темряві і невпевненість, коли вперше помічаєш в очах інструктора хвилювання через сильний туман, мряку і швидке настання ночі.
Новий день дарує нові надії, нові враження і нові емоції. Цього дня ми не бачили сонця, всю дорогу нас супроводжують дощ і туман, але досвідчений інструктор нашої групи привів нас до колиби вівчарів, яка стала для нас схованкою на цей і наступний день. Дякуючи подумки тим, хто збудував посеред полонини цю хатинку, ми в затишку і теплі варимо на вогнищі грибний суп, п’ємо чай, співаємо пісні, розказуємо анекдоти та веселі історії.
Гори нас не пускали, Горгани ховалися в хмарах і не бажали бути привітними до гостей…
Лише на четвертий день нашої подорожі природа проявила всю свою милість і постала перед нами у всій своїй красі – з самого ранку на блакитному небі сяяло тепле осіннє сонечко, небокрай очистився від димки і очам відкрилися неймовірні, неповторні краєвиди. Гірський хребет, що виринає з озера туману, немов із піни… Гори Синяк та Хом’як з двох сторін полонини, і Говерла – десь там, на горизонті.
Сьогодні ми піднімемось на Синяк! Перестрибуючи з камінця на камінець, періодично зупиняючись на мить поглянути на неймовірну красу і перевести дихання… Ось і вершина, нарешті… Гірські схили, вкриті зеленими соснами і мохом, острівці кам’яних глиб, білий туман в долинах, мов солодка вата, грайливий вітер, ширококрилий сокіл в небі…
І відчуття безмежної свободи… Глибоко вдихаю і вмить забуваю про втому і біль… Споглядаючи всю велич гір, їх могутність і непорушність, відчуваючи всю бентежність і дріб’язковість свого щоденного життя, я усвідомлюю своє місце у цьому світі…
Життя прекрасне!.. Життя неповторне!.. Життя таке яскраве!.. Живи насичено, адже воно того варте!..

Трішки від старшого групи
Хочу подякувати моїй групі, яку я очолював в останньому тур.поході.
Мені насправді було дуже приємно проводити час в горах саме з вами. Не дивлячись на складні умови, які склались, ви тримались, як личить справжнім туристам. Сподіваюсь мені вдалось показати Вам ту атмосферу, ті відносини між люьдми, які яскраво проявляються лише в умовах гір.
Для мене важливо, що Ви зрозуміли, що в гори туристи ідуть не тільки за пейзажами, більшу ціну має людський характер, відносини між учасниками групи. Поведінка кожного з вас, в горах індивідуальна, і це справжній пейзаж. Ви молодці, особливо наші любі Дівчатка,))))))
Ті висновки, які Ви зробили за ці 4 дні - це життєвий досвід, який допоможе вам в майбутньому.
Приїхавши додому Я почув слова: "О, чув, що 3 дні у вас падав дощ, добре, що я не поїхав з вами"... Важко судити добре це чи ні, але я б поїхав в такий самий похід ще раз, адже не важливо куди, коли, як там було, важливо з ким.

Дякую ще раз.

Кешеля Женя