"Чого Ви туди лізете?" Питання, на яке неможливо дати відповіді. Зазвичай зводиш плечима і мімкою передаєш, що сам не знаєш чого, а в голові проноситься вир спогадів, думок, епізодів зфотографованих у памяті, ці люди, слова, емоції, пісні, колиби, вітер, втома все проноситься перед очима і вже розуміючи, що тобі цього не пояснити, залишається просто посміхаючись зводити плечима. Хіба можна передати, цей вітер, відчуття мізерності перед стихією, коли ти сам на сам з природою, яка тебе може розчавити в мить. Але такий вже характер "Меремуха", що страху немає, є виклик і здоровий глузд.

Отже сповнені оптимізму і віри в свої надприродні фізичні данні, моя група прибула до Base Camp "Козьмещик", але як показав перший кілометр стрімкого підйому, що зі сторони фіз. підготовки не все так як здавалось раніше. Тут включився характер і повільно, але впевнено, мовчки всі ідуть вперед і вгору, як співав Висоцький. Долізли ми до хребта, що веде до "перемички", а тут повіяв вітерець. З кожним кроком вітерець переходив у справжній буран, який звалював з ніг. Було прийнято рішення відправити Прекрасну частину нашої групи назад в Base Camp. Сказати по правді, група відчайдухів далеко не втекла, за хв 20 ми змогли здолати метрів 100-150, і вирішили наздоганяти своїх.
Ех, не взяли ми тітку говерлу, лежу в колибі, холодно, підуває збоку, а я згадую минулий рік, коли не далась Говерла нам. І різні думки в голові, як не крути, а ти програв. Заснув.

Слідуючий день показав, що справжні Меремухи не здаються, вирішили взяти вуйка Петроса. Не скажу, що взяли його голими руками, але взяли, ура, перемога. Ми змогли взяти 2040м в саму совору пору року. Дякую кожному учаснику. Особливо нашим прекрасним дівчаткам, які дбали про комфорт і затишок в нашому поході.

МЕДоходи справді вдячні тим людям, які довіряють Нам і підтримують Нас. Всі наші старання варті найдрібнішої подяки. Було дуже приємно працювати з Вами, сподіваємось побачити Вас в наших нових походах.