Ти писав для мене колискову
І грав її на фортеп’яно цілу ніч,
а я все відчиняла двері, знову й знову,
і залишалася з тобою віч-на –віч.

Я не могла і дня прожити,
аби не відчувать твої вуста
у себе на чолі на шиї,
аби не бачити твого лиця.

А ти казав, що любиш неподільно,
Для тебе у цім світі я одна.
Я потонула в тебе на руках, повільно,
А ти все цілував мої вуста.

І все життя ось так плелось по – колу
Із ніжненьких ромашок та троянд,
Які тебе то пестять, а то колять.
Не помічаючи всіх недостатків й вад.

І ти писав для мене колискову,
Чарівно вибираючи всі ноти…
І ми ліпили ту, гарячу і воскову,
Любов, яка нас не відпустить доти..

Допоки хоч один із нас живий.
І ми жили, все не рахуючи хвилинок,
А час відведений нам був такий малий…
Мозаїка життя, що зіткана з дрібних частинок.

І ти пішов, не залишаючи надії.
І навіть не сказав мені прощай,
А наші,такі ніжні, мрії
З тобою полетіли тихо в рай.

І ти десь там, на небесах
Все граєш стиха колискову,
Яка навіки залишилася в серцях,
Які вже так не покохають знову.

Одна миттєвість – ти пішов,
Залишивши лиш на піску вологий слід.
А в серці не померла та любов,
Яку ти колисковою стеріг.