Філософська лірика

«Жизнь пробегает молнией пугая» Лютянська Ангеліна

Жизнь пробегает молнией пугая 
Оставив за собой глубокие следы
И вымывает из людей до края 
Остатки нежности ,любви и доброты

Возможно сложно мне порой бывает
Послать подальше посланных судьбой 
Ведь никто из нас наверняка не знает
Что же без них случиться там с тобой

Что не всегда рискнув-шампанское откроем 
И не всегда отпразднуем удачу от судьбы 
А можем жизни мы урок усвоить
И долго отходить еще от той борьбы

«Втома призводить до отупіння» Щеглюк Роксолана

Втома призводить до отупіння,
Що втягує в себе мов павутиння.
І ти стаєш на диво жорстоким,
На диво черствим, на диво безоким,
Що не бачиш як минають всі дні,
Не знаєш де будні, а де вихідні.
І вчора здається, що місяць тому.
Багато лихого, багато в пітьму.
І ти без чуттів лише на ногах,
Ти навіть не знаєш, що таке страх.
Ти навіть не спиш вже і руки тремтять,
І хай під тобою хоч землі двигтять.
Тобі все одно...
Бо втома призводить до отупіння.
Позбудься її, знайди те проміння,
Що приведе тебе в тяму.
І дні хай, нарешті, стануть днями!

«А світ такий прекрасний і космічний» Копоть Марія

А світ такий прекрасний і космічний
І ти летиш не знаючи куди,
Чийсь фейс ,гранично амімічний,
Кричить - не йди ,не добре,не туди!

Уже не досить ні пустелі ні неволі,
Ти більше птаха амозонок й гімалай,
Коріння в перекотиполі,
І з твоїх початків зростає Плай.

З твоїх початків сипеться колосся,
І гнеться небо у хребти землі,
Росте усе, що було і здалося
Під сонцями історій,у теплі.

«Я мертв внутри, но жив снаружи» Величко Оксана

Я мертв внутри, но жив снаружи. 
Я слишком странный человек. 
Я никому теперь не нужен
И скромно коротаю век.

А надо мной летят планеты
Сквозь синеватые миры,
Что столь беспечны и раздеты,
И в тихих сумерках пестры.

А надо мной поют закаты
Про ярко-огненный рассвет.
Они так радостно богаты,
Не зная горестей и бед.

Но почему душа разбита?
Моя душа на вес листа.
И болью, как вином, залита
Ее скупая пустота.

 

 

Коментарі