Осінь
Золота чарівна осінь… з дерев падає листя і кружляє, кружляє, кружляє…
Вона іде поміж дерев і плаче. Чому? Від щастя? Ні, мабуть від горя… він її покинув, наче той теплий вітер, що так раптово прийшов і так само раптово пішов… а їй залишається кружляти і падати… він покинув її і забув залишити душу. Наче той злодій підкрався і вкрав спокій. Прийшов тихо і словами, поцілунками сколихнув її і пішов. Вона ж залишилась сама між небом і землею, мов те листя… вона… і ось міст.. Чарівна така глибока річка, а на водяній гладі щось пливе. Це щось – це маленький листочок. Пливе самотній, як і вона.. без ньго. Раптом так захотілось з ним попливти у невідомість. І вона полетіла… відчула холодний доторк смері, яка все міцніше стискала її у своїх обіймах. Їй захотілось вирватись, але вона не могла…та ось чиєсь тепле тіло обійняло її і витягнуло назад.
 З тобою все гаразд? Ти що здуріла з моста кидатися?
Так і не змогла відповіти нічого…. Вона знайшла його – того, кого називають справжнім коханням. Того, який повернув украдену душу і серце… Того, який подарував себе… Того,якому вона довірила своє життя. Це був не він, але душа розгорілась а очі запалали. Це був той,кого обрала її доля…
А золота чарівна осінь малює своїми барвами все… з дерев падає листя і кружляє, кружляє, кружляє…