Ти знов малюєш на папері,
Як він заходить в твої двері
І як краде тебе у всіх,
Неначе той шалений псих.
І все знайшло свою ціну,
Ти полюбила ту весну,
Коли нарешті покохала,
Коли його між всіх пізнала.
-Я знаю точно, що вкраду,
Її у світу, цю весну..
І їй піднесу я до ніг,
Хоч забирати в всіх - це гріх.
Ціну їй всього покажу,
Для неї сонцем розквіту.
А поки що хай буде так –
Для неї я простий юнак.
- О ні. Він зовсім не простий…
Такий прекрасний чарівний.
Люблю його я все життя,
А він про це, мабуть не зна.
-Чому не гляне і на мене,
не чує серце те шалене,
що як побачу я її,
то б’ється голосно в пісні.
Ось так вона чека на нього,
на того принца чарівного.
А він до неї хоче йти,
але й не пише їй листи.
Вона чекає, він не йде.
Він засина – вона встає.
Ось так попри бажання всі
Самотньо ждуть ці дві душі.