Навіщо тобі очі?
Потрібні тобі зуби?
Якщо хоч серед ночі,
склавши трубочкою губи,
ти легко присмоктався
і вживаєш понад міру,
п’єш скільки заманеться
нектар всесвітнього ефіру.
Раніше ми шукали
ні, не голку в скирті сіна,
хоч знань було замало,
та хотіла їх людина.
Ламали і вгризались
в тугий масив породи
ми знаходили й пишались!
Ціною втраченої вроди…
Бо урвавши недоступне,
ти ставав заможним зразу,
ні, не самородок крупний,
істина – дорожча від алмазу.
А тепер не треба!
Мати гострі зуби…
Як мана із неба
прорвало неначе труби.
Лиш сурло відкривай голодне
і не думай щоб жувати
і гаряче і холодне
без розбору вчись ковтати.
І вгодовані цією груддю
виросли придурки жирні
перевелись зубаті люди
вегетують тихо й мирно.
З малечку сповиті
в повному комфорті
простими істинами ситі
ницістю своєю горді…
Підійміться же на ноги!
Рвіть дротів тенета!
Вам не потрібні штучні боги!
Ти – людина, цар планети.
Свій розум гострий
мерщій очисть і увімкни.
Твої незвідані простори!
Розвій пітьму і зазирни.
В безодню…
Дитячі мрії розбуди!
Давай! Роби сьогодні!
Ставай у наші дружнії ряди!
Ти нам потрібен, збройний!
А поки інфантильно просиш циці
і жуєш вже жованую кашу
оті особи – перші лиця
зруйнують зовсім долю нашу.