Усе життя у міліграмах…
Його бажання – Ненсі й доза.
Кого ж вина в душевних ранах?
Його життя – суцільна проза.
В коротких явищах раю
Він посміхався і радів
З коханою ішов в степу
І чув її прекрасний спів.
Та очі все ж були пусті,
Бо це не рай – це речовини,
Він сам той рай створив собі,
Та в тім нема його провини.
Були колись фан-клуби й слава
І мама…що байдужою була…
Тоді ж він полюбив ті трави,
Що в мить давали забуття…
Хотів творити і любити,
Та був не сприйнятий всерйоз.
На міг без Ненсі Сід прожити,
Але також не міг без доз..
Та ось він тільки відкрив очі…
Кохана ж вся лежить в крові.
Що сталося тієї ночі?
Ніхто не відповість тобі.
Поліція, арешт, тюрма.
Та виправдання наркомана…
Але кохана нежива
І в серці кровоточить рана…
І Сід шукає вже свій рай,
І знову необхідна доза…
Тоді він став уже на край,
Помер… закінчилася проза…