Так хочеться в цей раз не помилитись...

Із Вірою вдивляюсь в майбуття...

Я буду щиро до Христа молитись,

Щоб вберігав Він наші почуття!

Прошу Тебе, Владико Всемогутній,

Прости мене, люби, допомагай!

Святою ласкою благослови на путь наш спільний,.

До шлюбу, якщо варто, допровадь!

І Матір Божу буду я благати,

Про її святі заступництво й покров!

А після, слізьми-щастя величати,

За ласки всі даровані й любов!

Допоможіть мені, святі Вельможі,

Бо хочу з Богом крокувати по життю!

Подайте руку святості небозі!

Відкрийте Його серце Вас прошу!

Надіюсь я сьогодні лиш на Бога 

Просити й дякувати буду лиш йому.

Бо лишнього не дасть,а тільки Свого,

І тільки те, що заслужила в цім життю...

Сльози не брешуть, тихо течуть.
Час не щадить нас, люди умруть.
Серце не знає нот забуття,
лиш після смерті прийде каяття.

Страх поглинає наше єство.
Йдеш уперед - там тільки зло.
Свій біль не втопиш, бо сліз не стає,
відчаю хмара на тебе впаде.

В твоїм обличчі лиш тіні життя,
відблиск емоцій - картина пуста.
Хоче щось вирватись з тіла мого,
вже не спинити бажання цього.

Стан безнадійний, діагноз один,
світ мою душу навіки розбив.
Певно я спокій уже не знайду,
у порожнечу без крику іду.

Мой дом полон света, а в сердце темно-
И свет открывает в нём раны...
В них-призрак мелодий, забытых давно
И вакуум мыслей, любимых и странных...

Я в доме своём, как на солнце вампир,
Ищу хоть немножечко мрака...
Лишь в нём обретаю я внутренний мир,
Лишь здесь не пытаю ни боли, ни страха...

Сижу на полу, крепко стиснув глаза,
Рукой их закрою без фальши...
Боюсь и открыться,и слово сказать-
Лишь слышу я странный вопрос:Что же дальше?

Могу просидеть я здесь всю свою жизнь
И мысль направлять в неизвестность...
Лишь ночь улыбнётся и скажет:Держись,
А днём упаду я из пропасти в бездну...

Я вздрогну, услышав вдруг трель соловья,
Глаза с удивленьем раскрою...
Что скажет мне сердце и сущность моя,
Когда я луч солнца накрою рукою?

Оно не болит, почему-то молча-
Сижу я, смеюсь я слезою...
На свет я не выйду сегодня пока,
Но быстро исчезнут мои грусть с тоскою...

Мой дом полон света, но рано пока
Мне к свету душою стремиться...
Я в мраке сижу, лишь на солнце рука
Опять заставляет мой мир проясниться...

20.09.09

Скользила радугой улыбка
По милым, но чужим глазам
Его любовь, как время, зыбка
И неподвластна будет Вам...

А Вы, готовясь каждый вечер
К минуте встречи дорогой,
Вновь зажигали в сердце свечи
Слегка дрожащею рукой...

Глядя на птиц и на их крылья
И на туманы в облаках,
Вы забывались и парили,
Мечтая, что в его руках...

Проснись,пророки не вещают,
сними с себя свой тяжкий груз.
уже никто тебя не знает,
тогда с тобою я проснусь.

вдохни весенних ароматов,
да громче ты о жизни спой.
пускай земля тебе за брата,
свободе быть твоей женой.

не оглянись,на отстающих.
вожатых нет-иди как знай...
чего ты видиш в этой куче?
Они ведут тебя на край.

зачем,зачем тебе бояться?
ты здесь никто, тебя здесь нет.
ты не способен отличаться,
но помни то что ты поэт.

Что ты творец,но не на небе
и Богом,нет,тебе не быть.
не обижайся,только мне бы
о прошлом в будущем забыть.

мой друг,давай же улыбайся.
Ты оторвался от других-
так настоящим оставайся,
когда весь мир давно притих.

вдохни весеннего порыва
и стой уверено в ногах.
пускай придется нам счасливо
и все теперь в твоих руках.

Ти знов малюєш на папері,
Як він заходить в твої двері
І як краде тебе у всіх,
Неначе той шалений псих.
І все знайшло свою ціну,
Ти полюбила ту весну,
Коли нарешті покохала,
Коли його між всіх пізнала.
-Я знаю точно, що вкраду,
Її у світу, цю весну..
І їй піднесу я до ніг,
Хоч забирати в всіх - це гріх.
Ціну їй всього покажу,
Для неї сонцем розквіту.
А поки що хай буде так –
Для неї я простий юнак.
- О ні. Він зовсім не простий…
Такий прекрасний чарівний.
Люблю його я все життя,
А він про це, мабуть не зна.
-Чому не гляне і на мене,
не чує серце те шалене,
що як побачу я її,
то б’ється голосно в пісні.
Ось так вона чека на нього,
на того принца чарівного.
А він до неї хоче йти,
але й не пише їй листи.
Вона чекає, він не йде.
Він засина – вона встає.
Ось так попри бажання всі
Самотньо ждуть ці дві душі.

Така чарівна, така мила,
Така незвична, запашна.
Чарівна, радісна, щаслива,
Водночас темна та сумна.
Ти не проста собі, прекрасна,
ти моя мати і любов.
В усій щасливості нещасна,
Але усміхнена ти знов.
Цвітеш на весні, пахнеш літом,
Як я ж люблю цей аромат,
Коли чебрець змішався з житом,
Барвінки коси простелять.
Без тебе я не проживу і днини,
Без тебе я не знаю дня,
Така любов не для людини,
Тебе ж люблю, моя земля.

Мне бы вырваться...

Цепи сжимают худые запястья,
Время на осень - тоже напрасно.
Сердце на части, грани - на счастье.
Вроде бы живо, вроде прекрасно.

В целой вселенной места не хватит
Нам на двоих, бесполезно, а надо.
Вроде не слышно, вроде не давит
Сердце на ребра, лежит аккуратно.

Оттиск, рубцы заживают, и что же?
Душу не лечат ни врач, ни медсестры.
Вроде не больно, но не поможет
И внутривенно, это не просто.

Адреналина, чтоб билось хотя бы,
Пусть и бездушно, пусть еле-еле.
Если б не ты,то быть может и я бы,
Шрамы зашила любые б на теле.