Або - нас не подолати... Свобода об'єднання (або свобода асоціацій) є невід'ємним правом кожної людини, зокрема, про це йдеться у ст. 36 Конституції України. Вона ж і розмежує об'єднання громадян на, по-перше, політичні партії та, по-друге, громадські організації. Також Конституція визначає поняття профспілок, як громадських організацій, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяльності, та визнає право на участь у них. Важливо, що всі об'єднання громадян рівні перед законом.

Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об'єднань - такими словами починається Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. №2460-XII (зі змінами). Він ще раз "поділяє" всі об'єднання громадян на партії та громадські організації, зазначаючи окремо, що особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються окремим законом.

Об'єднання громадян, що зареєстровані, мають, зокрема, право:
- виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові та немайнові права;
- представляти та захищати свої законні інтереси, законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах;
- брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);
- ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати їм допомогу в створенні;
- створювати установи й організації;
- одержувати від органів державної влади та місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;
- вносити пропозиції до органів влади й управління;
- розповсюджувати інформацію та пропагувати свої ідеї та цілі;
- засновувати ЗМІ.
Також громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.

Тож для здійснення та захисту своїх прав і свобод, задоволення законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних, інших спільних інтересів можна вступити в уже існуючу або заснувати нову громадську організацію - творчу або професійну спілку, молодіжну або дитячу громадську організацію, благодійний фонд... Слід пам'ятати, що всі об'єднанням громадян - це добровільні формування, створені та діючі на основі єдності інтересів для спільної реалізації їхніми членами своїх прав і свобод. Також засадами асоціацій є рівноправ'я їхніх учасників, самоврядування, законність і гласність. Тобто, всі основні питання діяльності об'єднань громадян мають вирішуватись на зборах всіх членів або їхніх представників, а основні документи, склад керівництва, відомості про джерела фінансування та витрати об'єднання повинні регулярно обнародуватися (ст. 6).

Також дуже важливо, що, по-перше, ніхто не може бути примушений до вступу (або не вступу) в будь-яке об'єднання громадян, по-друге, належність (чи неналежність) до нього не може бути підставою для обмеження будь-яких прав і свобод, а також надання державою будь-яких пільг або переваг. Природно, що вимога зазначати в офіційних документах своє членство (або не участь) в будь-якому об'єднанні громадян не допускається (крім випадків, передбачених законом, наприклад, під час виборів до владних органів). Всі різні - всі рівні...

Об'єднання громадян, зокрема, громадські організації, утворюються та діють з місцевим, Всеукраїнським або міжнародним статусом, при чому території діяльності визначається самостійно. До місцевих асоціацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію однієї адміністративно-територіальної одиниці - район у місті, місто, район, село, селище, область. До Всеукраїнських - діяльність яких поширюється на територію всієї України й які мають місцеві осередки у більшості областей; до міжнародних - діяльність яких поширюється на територію України та хоча б однієї іншої держави. Також об'єднання громадян можуть вступати або утворювати спілки, союзи, федерації тощо, укладати між собою угоди про співробітництво.

Створення нових асоціацій фіксується обов'язковою легалізацією (офіційним визнанням) шляхом, по-перше, повідомлення про заснування (без набуття статусу юридичної особи) або, по-друге, реєстрації (з набуттям статусу юридичної особи). Легалізація громадських організацій здійснюється Міністерством юстиції України (для Всеукраїнських і міжнародних), його обласними підрозділами (для обласних) і місцевими органами державної (виконавчої) влади, виконавчими комітетами місцевих рад (для місцевих).

Для більш глибокого "занурення" до процедури легалізації громадських організацій бажано ознайомитися з такими нормативно-правовими актами як:
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 р. №140 (зі змінами);
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок реєстрації символіки об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 р. №144 (зі змінами).
і звичайно й самим Законом України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. №2460-XII (зі змінами).

NB. Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 р. №140 (зі змінами) можна віднайти на стор. 224-228 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова"

Членство в громадських організаціях може бути фіксоване або нефіксоване індивідуальне та колективне, а учасником таких асоціацій, крім молодіжних і дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних громадських організацій визначається їхніми статутами в межах, встановлених Законом України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 1 грудня 1998 р. №281-XIV (зі змінами), а саме від 14 до 35 років.

Держава забезпечує право молоді на створення "своїх" молодіжних громадських організацій - це норма Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (ст. 14), їхній правовий статус визначається вже згаданим Законом "Про молодіжні та дитячі громадські організації". Він дає визначення "молодіжкам" як об'єднанням громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних і інших спільних інтересів.

NB. Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 1 грудня 1998 р. №281-XIV (зі змінами) можна віднайти на стор. 219-223 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова"

Права молодіжних організацій (і їхніх спілок) є такими ж, як і вищенаведені права зареєстрованих об'єднань громадян. Окремо визначено, що "молодіжки" можуть вступати в виборчі коаліції, але не можуть утворювати та вступати у виборчі блоки. Також слід зазначити про такі "привілеї" молодіжних громадських організацій, як:
- членські внески та добровільні пожертвування, отримані від юридичних чи фізичних осіб, що спрямовуються на здійснення статутної діяльності "молодіжок" не є об'єктом оподаткування;
- надання з боку держави інформації про державну політику щодо молоді, методичної й організаційної допомоги з питань соціального становлення та розвитку молоді;
- "молодіжки" мають право вносити до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування пропозиції з питань соціального становлення та розвитку молоді.
- сприяння з боку держави створенню підприємств, установ і організацій, які надають послуги молоді або сприяють її зайнятості;
- "молодіжки" звільняються від сплати за державну реєстрацію та збору за реєстрацію їхньої символіки;
- органи виконавчої влади та місцевого самоврядування надають фінансову підтримку діяльності "молодіжок" у межах власних повноважень, мають право здійснювати фінансування їхніх програм (через, наприклад, конкурси проектів програм, що сприяють соціальному становленню та розвитку молоді, реалізації її суспільно корисних ініціатив), надавати дотації та субсидії, надавати у безплатне користування будинки, споруди, земельні ділянки, залучають "молодіжки" до виконання замовлень для державних і місцевих потреб, можуть делегувати їм повноваження щодо реалізації відповідних програм (проектів, заходів).

Серед іншого, обласні державні адміністрації мають:
- забезпечити широку підтримку діяльності молодіжних громадських організацій, надання їм організаційної, фінансової, інформаційної, технічної й іншої допомоги (Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій" від 6 жовтня 1999 р. №1284/99);
- розробити регіональні програми з питань роботи з обдарованою молоддю, в яких передбачити, зокрема, надання всебічної підтримки громадським організаціям, творчим спілкам, програми яких спрямовані на роботу з обдарованою молоддю (Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо державної підтримки обдарованої молоді" від 24 квітня 2000 р. №612/2000);
- сприяти створенню мережі безкоштовних консультативних центрів правової підтримки
молоді із залученням до їхньої діяльності молодіжних і інших громадських організацій;
- сприяти розвитку прогресивних форм самоврядування молоді на регіональному рівні;
- вирішити питання щодо створення молодіжних консультативно-дорадчих органів із представників місцевих осередків Всеукраїнських молодіжних громадських, у тому числі студентських, організацій;
- залучати в установленому порядку представників молодіжних громадських організацій, які мають відповідний рівень освіти, беруть активну участь у громадському житті та мають намір вступити на державну службу, до стажування в місцевих органах виконавчої влади з наступним зарахуванням осіб, які виявили відповідний професійний рівень і ділові якості, до кадрового резерву цих органів, наданням рекомендацій для вступу до академії державного управління при Президентові України;
- організувати консультації з лідерами молодіжних громадських організацій для обговорення нагальних питань, у розв'язанні яких заінтересована молодь; виробити механізм здійснення заходів за результатами таких консультацій;
- сприяти діяльності молодіжних громадських організацій щодо реалізації регіональних соціальних програм і заходів, створенню будинків (клубів) молоді, вирішенню питань щодо передачі у користування на пільгових умовах молодіжним громадським організаціям, культурно-просвітницьким, спортивним товариствам тощо приміщень (всі – Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики" від 29 березня 2001 р. №221/2001).

Молодіжні організації утворюються і діють, як і всі об'єднання громадян, на засадах добровільності, рівноправності їхніх учасників, самоврядування, законності та гласності, зокрема:
- вони зобов'язані доводити до відома громадськості відомості про свою діяльність у формах, що не суперечать законодавству;
- інформація, що міститься у їхніх статутах, про склад керівних органів, про джерела матеріальних і інших надходжень не є конфіденційною.

Головне розуміти, що громадська організація - це громадянська сила, спосіб змін у суспільстві, громаді, спільноті, організований механізм впливу та взаємодії з керівними та владними органами, зокрема, й у системі вищої освіти. За допомогою громадських організацій можна ефективно використовувати засоби системного впливу: звернення громадян, громадський контроль, публічні протести, просування та лобіювання тощо.

Як вже зазначалося вище "молодіжки", як і інші громадські організації, можуть отримувати часткове фінансування або матеріальну підтримку на власну діяльність, окремі програми або заходи. Наприклад, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту щороку проводить для Всеукраїнських "молодіжок" конкурс проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок і сім'ї, управління у справах сім'ї та молоді облдержадміністрації - конкурс проектів програм, розроблених обласними дитячими і молодіжними громадськими організаціями, Департамент охорони здоров'я та соціальних питань Харківської міської ради - конкурс соціального замовлення "Єдина соціальна мережа", Департамент з гуманітарних питань і управління у справах сім'ї та молоді міськради – конкурси проектів програм місцевих громадських організацій стосовно дітей, молоді та жінок.

Важливо, що для участі в більшості таких конкурсів громадська організація повинна мати статус юридичної особи. Хоча для участі в деяких із них (зокрема, конкурс проектів програм громадських організацій стосовно дітей, молоді та жінок управління у справах сім'ї та молоді Харківської міської ради) достатньо бути легалізованою шляхом повідомлення "молодіжкою". Подібні "вимоги" для отримання фінансової підтримки висуваються до громадських організацій і на ґрантових конкурсах відомих міжнародних і Всеукраїнських недержавних фондів, за реґрантингу відомими місцевими громадськими організаціями та при спонсорстві підприємницькими установами. Інколи можна віднайти конкурси на фінансування громадянських ініціатив, які не вимагають взагалі наявності зареєстрованої "молодіжки".

NB. Посилання на Інтернет-ресурси відомих ґрантодавців можна віднайти на стор. 375-378 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова"

Повертаючись до галузі вищої освіти, то слід зауважити що, зокрема, управління вузом здійснюється на основі принципів незалежності від політичних партій, громадських і релігійних організацій (ст. 29 Закону "Про вищу освіту"). Так само навчально-виховний процес є вільним від втручання політичних партій, громадських, релігійних організацій (ст. 8 Закону "Про освіту"). Це один із основних принципів освіти взагалі. Але, разом із тим, учні, студенти, працівники мають право створювати у навчальних закладах первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є. Також логічно, що працівники та студенти мають право бути членами об'єднань громадян (ст. 50, 54 Закону "Про вищу освіту").

Раніше вже зазначалося, що представники громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі є учасниками навчально-виховного процесу (ст. 50 Закону "Про освіту"). Наприклад, у взаємодії з творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими науковими організаціями забезпечується наукове та методичне забезпечення освіти (ст. 19 там же).

Склалася традиція, що особливе місце серед громадських організацій і їхніх осередків, що діють у стінах вузів, займають профспілки. Раніше вже зазначалося про їх місце в деяких питаннях у галузі освіти, зокрема:
- у гуртожитках: внутрішній розпорядок встановлюється правилами, затверджуваними адміністрацією за погодженням з профспілковим комітетом і організованими студентами;
- жила площа надається за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету й організованих студентів; жила площа надається в порядку черговості, що визначається адміністрацією, профспілковим комітетом і організованими студентами;
- переселення студентів у разі необхідності з одного жилого приміщення в інше в одному гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації, профспілкового комітету й організованих студентів; завідуючий (директор) гуртожитком призначається адміністрацією вузу з урахуванням думки профспілкового комітету й організованих студентів;
- завідуючий (директор) гуртожитком зобов'язаний своєчасно вносити адміністрації, профспілковому комітетові й організованим студентам пропозиції щодо поліпшення житлово-побутових умов мешканців, культурно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи тощо;
- ректор вузу разом із профспілковими організаціями подає на затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вузу правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після затвердження підписує його;
- конкретні повноваження органів громадського самоврядування в освіті визначає Міністерство освіти України в межах чинного законодавства за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних (освітянських) об'єднань;
- статутом вищого навчального закладу може бути передбачено укладення договору між керівництвом вузу, студентською профспілкою й органами студентського самоврядування.
Крім цього, представники профспілки входять до складу стипендіальних комісій (Порядок призначення і виплати стипендій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 р. №882 (зі змінами)), про що мова буде далі. Окремо, слід зазначити про таке саме право членів профспілок, як і у студентів, брати участь у загальних зборах на рівні факультетів і вузу.

Нагадаємо, що професійна спілка - це громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності та навчання (ст. 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. № 1045-XIV (зі змінами)), її членами можуть бути, зокрема, особи, які навчаються в навчальному закладі (ст. 7). Держава визнає, зокрема, профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їхніх трудових, соціально-економічних прав і інтересів (ст. 13). Але студенти не є педагогічними або науково-педагогічними працівниками, іншими працівниками вузу (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти тощо), вони - учасники навчально-виховного процесу, особи, які в установленому порядку зараховані до вузу та навчаються з метою здобуття певних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів. Логічно, що профспілки не є представниками всіх студентів і захисниками прав усіх студентів, вони можуть бути і є представниками власних членів, серед яких можуть бути і студенти, і викладачі, і інші працівники. Зокрема, це стосується як "спільних" профспілок студентів і працівників вузів, більшість яких діє в харківських вузах, так і "окремих" суто студентських профспілок і їхніх осередків.

Студенти мають право вільно обирати профспілку, до якої вони бажають вступити. Право на участь у професійних спілках гарантоване Конституцією. Підставою для вступу до неї є заява, подана в первинну організацію. Саме заява, а не, наприклад, наказ ректора або щось інше, є підставою набуття членства, сплати членських внесків, користування можливостями та гарантіями профспілки. Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки. Належність або неналежність до профспілок, як і до будь-яких інших об'єднань громадян, не тягне за собою будь-яких обмежень соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод. Заборонено і будь-яке обмеження прав чи встановлення переваг у зв'язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом або виходом із неї.

Взагалі профспілки мають право:
- представлення та захисту прав і інтересів своїх членів;
- ведення колективних переговорів і укладання колективних договорів і угод з роботодавцями за участі органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;
- участі в соціальному захисті та забезпеченні достатнього життєвого рівня;
- участі в управлінні та зміні форм власності;
- проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист прав і інтересів працівників;
- отримання інформації з питань праці та соціально-економічного розвитку;
- створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних і інших організацій;
- організації та здійснення громадського контролю за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров'я, медико-соціальної допомоги;
- розвитку масової фізичної культури, спорту, туризму, створення та підтримки спортивних товариств і туристичних організацій;
- участі в охороні довкілля, захисті населення від негативного екологічного впливу;
- захисту житлових прав громадян
- вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує закон "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", законодавство про працю, про колективні договори й угоди;
- перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих закладів, гуртожитків, підприємств побутових послуг тощо, що належать підприємству, установі, організації або їх обслуговують;
- розміщувати власну інформацію у приміщеннях і на території в доступних для працівників місцях;
- перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів для соціальних і культурних заходів та житлового будівництва;
- обов'язкового сприяння створенню належних умов для діяльності профспілок, що діють на підприємстві, в установі або організації.

Для більш суттєвого розгляну правового статусу профспілкових організацій бажано ознайомитися з Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. № 1045-XIV (зі змінами) або звернутися до профоргу в академічній групі, факультетського профбюро або вузівський профком.

Окремо слід зазначити, що органи громадського самоврядування вузів не є громадськими організаціями, на які поширюється діє Закону "Про об'єднання громадян", як і на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого самоврядування та самоорганізації населення.

Але вже давно існує практика легалізації певних органів студентського самоврядування як молодіжних громадських організацій (1997 р. - Спілка молоді та студентів ХДАУ ім. В.В. Докучаєва, 1999 р. - ХММГО "Молодіжна організація ХДЕУ", 2002 р.-Студентський парламент НТУ "ХПІ", 2003 р. - Спілка молоді НТУ "ХПІ" тощо). Хоча це може викликати сумнів щодо ролі такої громадської організації як складової вузівського громадського самоврядування, що прописана законом. Бо, як неодноразово, зазначалося, громадські організації представляють інтереси своїх членів, а не всієї соціальної, вікової, професійної або іншої групи громадян спільних інтересів. І таке питання лишається більше на "моральній" стороні, коли орган студентського самоврядування лишень використовує "молодіжку" лишень як механізм, наприклад, юридичної особи, передаючи її спадково наступним "скликанням".

І насамкінець, про один вже вищезгаданий механізм впливу, яким треба вміти ефективно користуватися - звернення громадян, або практична реалізація наданого громадянам Конституцією права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Це, крім всього, надає можливість для участі громадян у управлінні державними і громадськими справами, впливу на поліпшення роботи органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від їхніх форм власності, відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

NB. Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (зі змінами) можна віднайти на стор. 229-237 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова"

Сутність цього права полягає в зверненні до будь-яких органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності (зокрема, вузи), ЗМІ, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із:
- зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності;
- заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних і особистих прав і законних інтересів;
- скаргою про порушення своїх соціально-економічних, політичних і особистих прав і законних інтересів.

Зауваженням та пропозицією вважається таке звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заявою та клопотанням - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав і інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Скаргою - звернення громадян із вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів, порушених діями (діяльністю або бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Щоб звернення підпадало від гарантії відповідного Закону, воно має бути належним чином оформлене та передане. По-перше, звернення адресуються органам державної влади, місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. При цьому не обов'язково вказувати прізвище (особу), наприклад, керівника установи, до якої направлено звернення. По-друге, в самому зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина-заявника, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Якщо в письмовому зверненні не зазначене місце проживання, воно не підписане автором/авторами (або неможливо встановити авторство), то таке "звернення" визнається анонімним і розгляду не підлягає. Також у разі, якщо питання, порушені в одержанному зверненні, не входять до повноважень органу державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, посадової особи, воно в термін не більше п'яти днів пересилається іншому відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється заявнику. Крім того, якщо звернення не містить відомостей, необхідних для "прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою" (ст. 7), воно в термін не більше п'яти днів також повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. По-третє, письмове звернення має бути підписано заявником/заявниками з зазначенням дати. По-четверте, скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням такого терміну, не розглядаються.

З практичного досвіду - при посиланні звернення поштою користайтеся замовленим листом, а при безпосередній передачі звернення до установи (її канцелярії) - майте другий примірник своєї заяви та вимагайте її реєстрації, нехай на зверненні, яке залишите собі, поставлять штамп із датою та номером вхідної кореспонденції.

Важливо, що звернення може буде подано як окремою особою (індивідуальне), так і группою осіб (колективне). Також звернення може бути усним, але вважається таким, якщо викладено громадянином і записане посадовою особою на особистому прийомі. Коли на непротокольних масових зборах або зустрічах із натовпу лунають пропозиції та питання - вони формально не вважаються зверненнями громадян. Важливо, що керівники й інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян. Він проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому мають доводитися до відома громадян. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються - це важливо, якщо заява не буде зареєстрована, вважайте, що її не було. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

Мова звернення не має значення - громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. Відповіді також можуть бути викладені в перекладі мовою заявника. Тож, звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. При цьому забороняється направляти скарги для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Це означає, що в випадку коли студент скаржиться на ректора в Міністерство, останнє не має права перенаправляти звернення до вузу. Також заборонено стягувати плату за розгляд звернень.

Тож, установа або посадова особа, що отримала звернення, зобов'язана:
- його розглянути;
- повідомити громадянина про результати розгляду.
Такий розгляд має відбуватися у рамках обов'язків установи/посадової особи:
- об'єктивно, всебічно й вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Громадянин-заявник при цьому набуває прав:
- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
- знайомитися з матеріалами перевірки;
- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Для більш глибокого розгляну питань звернень громадян можна ознайомитися також із Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. №348 (зі змінами).

Майже останнє, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно (не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання). Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник (його заступник) відповідної установи, посадова особа встановлює необхідний термін для розгляду, про що повідомляється заявник. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено.

Щодо відповідальності за порушення вимог законодавства щодо звернень громадян, то в разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку. Громадянину на його вимогу та в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі також визначається судом. Суттєво, що нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється прокуратурою, що вживає заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності. Фактично, якщо порушене право громадянина на звернення можна звертатися не тільки до Президента, Верховної Ради України, Народних депутатів, Уповноважений з прав людини, Кабінету Міністрів, місцевих держаних адміністрацій і рад, їхніх виконавчих комітетів і депутатів, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, а й до прокуратури та суду.

Головне - звернення громадян, громадські організації - потужні механізми громадянського суспільства, що можуть і мають використовуватися студентами для вирішення нагальних питань як на місцевому, так і на національному рівнях.