- Ада, тобі сподобалось?
- Безперечно так, але все ще не те, мало кольорів, точніше не те щоби мало. Ні ти нічого не подумай, мені дуже сподобалось, звісно, просто це трохи не те чого я очікувала.
- А чого ти хочеш? Куди мені ще тебе запросити? Де ти ще не бувала, але хочеш побувати?
- Я не знаю, ти чоловік, обери, я покладаюсь на твій смак.
Він посміхнувся і подумав: «Жінки, вони прекрасні у своїй невизначеності, але все ж таки так хочеться влучити в точку, принести задоволення і справді бути корисним, бути значущим. Очевидно доведеться стати хорошим психологом, хоч і деяка розвідка не завадить».
Вони продовжували йти в сторону транспорту, обоє незалежні, обоє сильні та самодостатні, обоє юні та уже загартовані в полум'ї перших перемог та поразок, вони знали свій шлях, ні не до індкапсули міської монорейки,

до майбутнього. Обоє хотіли стати конструкторами генетичних нановоркерів, що ж молода галузь, амбітна та головне незвідана, повна казкових перспектив і складної роботи, що її могла виконувати однозначно обмежена кількість людей, а роботи мало вистачити на багато років і цілу армію таких амбітних, висококласних спеціалістів.
Ада подивилась вліво і не побачила Тома.
- Агов, Том, де ти? – прокричала вона і зробила різкий поворот управо, вдаривши випадково його ліктем в живіт. Ада відчула непружний удар і неприємний ниючий біль у лікті. – Ой, Том вибач мені, я просто втратила тебе з поля зору і думала ти…
- Ні, я просто змінив дислокацію.
- Що це таке тверде? Куди я влучила?
- Це передня кришка мого корпусу.
- Ніколи не чула щоб ти так називав своє тіло.
- Певно. Слухай, я повинен розповісти тобі дещо, будь уважною. Ти вдарила мене в передню панель мого системного блоку в якому знаходяться життєво важливі системи, якщо можна так сказати по відношенню до комбіорганізму: термоядерний реактор на тороідальних котушках з високотемпературних надпровідників, контейнери з запасами дейтерію та тритію для продовження функціонування реактору впродовж шістдесяти років, блок гомеостатичного забезпечення біологічної компоненти інтегральної нервової системи, маскувальний імітатор життєдіяльності для запобігання викриттю, блоки автодіагностики та авторепарації пошкоджених структур, навігаційне та комунікативне обладнання, експрес лабораторія та інші механізми призначення яких ти можеш не зрозуміти, а пояснювати довго.
- Ти жартуєш – сказала на видиху Ада – такого не може бути, я не вважаю це дуже дотепним. При цьому варто було бачити обличчя дівчини, що виражало суміш невдоволення і здивування.
- На жаль ні, я не жартую. Моє істинне ім'я 482 – порядковий номер випуску, серед 500 сотень подібних мені квазімашин, що розгулюють зараз у всіх країнах світу в якості розвідувальних апаратів та науково дослідних станцій. Наша мета створення мережі однодумців та виявлення людей, що можуть бути в першому ешелоні при встановленні нового порядку – порядку єдиного для всіх людей на всьому світі, і призначеного для покращення життя цих людей. Ми створюємо базис для революції. Паралельно ми займаємось вивченням процесів диференціації та старіння у відокремленій від біологічного організму системі, що слідкує за оптимумом умов для функціонування ЦНС. Я був створений у секретній лабораторії на півострові Юкатан шляхом периферійного руйнування клонованого ембріону Невідомого Дослідника на другому місяці розвитку, та пересадки його ЦНС у спеціально підготовлений гомеостатичний контейнер із системами життєзабезпечення та кіберінтеграції біологічної тканини в новий організм, штучний організм, шляхом утворення нервово-кремнієвих синапсів та самонавчання регуляції рухової активності кібернетичного тіла, що виконане з використанням найновіших технологій: надпровідників, фібром’язів, квантових ЕОМ та багато чого іншого. Я став результатом більш ніж ста восьмидесятирічних досліджень в галузі генної інженерії, прикладної квантової механіки, нанохімії і є практично невразливою науково-дослідницькою системою.
В очах Ади можна було прочитати як руйнується система уявлень освіченої людини, що вважала всі ці терміни казками, плодом фантазії письменників-шизофреніків, нещасних, що не могли змиритися із зрозумілістю цього світу, і тут раптом вона бачить перед собою живе втілення технологій майбутнього, а що найдивніше нову іпостась свого давнього, точніше не давнього але такого близького друга, такої людини, такого хлопця…
- Але нас запеленгували, я працюю в напівавтономному режимі і за мною майже завжди слідкують, а тому в тебе є вибір – або ти все знаєш і тебе забирають спецслужби або я стираю твою проміжну пам'ять методом сфокусованого потенціювання з краніолабіальним орієнтувальним контактом. Враховуй, що бавитись із тобою не будуть і скоріше за все ти станеш донором яйцеклітин для експериментів з клонуванням. Ада останнього разу була вимушена обробляти таку величезну кількість інформації коли три роки тому на другому курсі під час лекції з еволюції кібернетичних інтелектуальних систем завідувач кафедри перспективної кібернетики підлетів до неї на своєму гравівізку, змусив перелічити в слух 150 принципів моделювання Доусона і обрати 3 найважливіших на її думку. Але тоді від рішення не залежала її власна доля, тим більше що одна її половина вперто не вірила в подібну нісенітницю, а інша гостро відчувала безпосередню загрозу життю. Тим часом Том обережно обійняв Аду однією рукою за талію, іншою за шию і ніжно поцілував, Ада лише встигла покласти руку йому на груди, чи передню панель і відчути наростаючу тахікардію. «Блок імітації життєдіяльності» - встигла подумати вона.
- Так, концерт був фантастичним – крикнула Ада, зачиняючи клапан індкапсули, – Щасти тобі Том!
Я знову стер її пам'ять, це мабуть нечесно. Чому я це відчуваю, чому? Я все ж таки людська особистість хоч і в титановому тілі, хоч не маю серця. Це так егоїстично з мого боку, але я не знаю як мені їй освідчитись! Я перепробував все! Я робив це над Ніагарою, в ресторані і під час стрибка з парашутом, я пробував… А все закінчується цим ідіотським поцілунком який стирає їй пам'ять, ох, це – егоїзм, але ж я так люблю ці прекрасні губи! І навіть не знаю, що ж вона насправді до мене відчуває! Хоча мої біосканери показують значну активацію її лімбічної системи завжди коли вона мене бачить, але я не вмію читати думок, коли вже ми навчимося спілкуватись? Коли людство перестане терпіти такі тортури через цю невизначеність, через це все! Я можу спробувати ще, але ж жоден чоловік не може, невже це все так і робиться навмання? Впродовж тисячоліть, люблю.
В цей час в індкапсулі, що на швидкості 200 км/год прямувала до гуртожитку інституту передових технологій і розвитку, думки пасажирки були зосереджені лише на одному образі і серце її билося важко – Коли він продемонструє свої почуття? Він же відчуває, я точно знаю!