Хто ми? Про це всі думають нечасто.
Живеш-живи. Працюєш? Так і треба.
Життя пливе, мов лінія хвиляста…
Ти під землею, потім вже на небі…

І так ідеш. Не думаєш про душу…
І легше жити без думок.
Ти свою тишу не порушиш,
Не струсиш із душі пилок.

А що за ним? За тим ось пилом?
Можливо там сховався раб…
Якому вже давно відтяли крила,
Який вже збивсь з дороги мап.

Так хто ми? Думаєте ви?
Приречені літати, та все рівно.
Літаючи, нам краще все ж повзти,
Бо так не треба падать, так стабільно.

І ми могли б літати до висот.
Долать мости, єднати континенти,
Але не бачачи, тих не земних красот,
Нам легше йти землею, легше вперто.

То ж хто ми? Ми раби…
Які самі сховали свої крила.
І нам би в небо, там де літаки,
Але давно земля нам стала більше мила…..